Самуїл
Маршак
Як друкували вашу книгу
До
мене у житті не раз
Зверталися
малята:
-
Ми просимо мерщій для нас
Свій
вірш надрукувати!
Малята любі, я писать
Для вас готовий вірші,
Та я не вмію друкувать, -
Друкують люди інші.
Я
був на фабриці такій,
Де
вам готують книжку.
Там
у майстерні чарівній
Є
ящики без кришки.
Їх люди касами зовуть,
Свинцеві букви в них живуть:
Грубенькі
І тоненькі,
Великі
І дрібненькі.
Є
клітка в кожній касі тій,
Там
буква спочиває, -
Залізти
до сусідки їй
Закон
забороняє.
Складач же знає, де який
Друкарський знак у схові,
Він ставить їх у ряд стрункий –
І от рядки готові.
Рядок
лягає до рядка
Легенько
так і гінко,
І
з металевого станка
Виблискує
сторінка.
Немов у війську полк солдат, -
Там букви, цифри, точки;
І де стоїть свинцевий ряд,
Там будуть книг рядочки.
Та
очі стомлює цей труд,
Ця
праця старовинна.
Отож
за нас працює тут
Наборна
хай машина.
Вона складе рядки густі,
Їх виллє на пластинці.
На ній працюєш ти, мов ті,
Що пишуть на машинці.
Але
живе до цих часів
Ручний
набір на світі,
Який
прожив аж п’ять віків
В
пошані і привіті.
Вже час набір віддрукувать,
В машину піде скоро.
Та слід відбиток спершу взять
З готового набору.
Пускають
по рядках валок
І
віддрук відтискають,
Щоб
не було там помилок –
Уважно
розглядають.
Як аркуш зібрано, мерщій
Складач сторінки в’яже,
А круглий вал в машині тій
Їх фарбою помаже.
Пішла,
пішла машина вмить
Безшумним
кроком скорим.
Папір
у ній іде-спішить,
Щоб
стрітится з набором.
Хоч перший аркуш і невлад, -
Це спроба лиш машини.
Друкарю, щоб ішло без вад,
Пильнуй ти добре нині, -
Щоб
був ясний і чистий друк,
З
красивими рядками,
Щоб
від мастила і від рук
Там
не з’являлись плями.
З папером стрінеться на мить
Свинцевий лист набору, -
Сторінка ціла враз лежить,
Що ти побачиш скоро.
Взяла
машина аркуш той
І
фарбу накладає, -
І
от письменник Лев Толстой
Казки
розповідає.
Хоч розуму в машин нема,
Машина знає діло:
Поріже аркуші сама
І їх складе уміло.
А
палітурник зшиє враз,
Обріже
їх ножами,
Оправить
в найкоротший час –
І
книга перед вами!
Час металеві сторінки
Нам нині розібрати.
Адже із літер цих книжки
Ми будем знов складати.
На
них лежить свинцевий прах,
Неначе
пил пісковий.
Вони
і в горьківських рядках,
І
в гоголівськім слові.
Розумна буква не одна
Чимало друкувала –
І в астрономії вона,
І в хімії бувала!
Коли
загін їх розсипний
Поверне
в цех складальний,
Їх
укриває шар товстий –
Машинний
фарбувальний.
Набір той покладуть у гас, -
Нехай відмиє плями;
А потім літерний запас
Складуть назад рядками.
Книжки
приємно почитать,
А
спробуй їх створити!
Тонке
мистецтво – друкувать,
Якого
треба вчити.
Хто книгу дав нам? Лісоруб?
Цех деревної маси?
Чи, може, фабрика без труб,
Де шрифт беруть із каси?
Папір
нам комбінат зробив,
Що
паперовим зветься.
Але
у нас про друкарів
Розмова
нині йдеться.
Ми знаєм славних дідусів,
Що нам книжки друкують,
А з ними вряд біля станків
Хлоп’ята теж працюють.
Знайомий
хлопець молодий
Згадавсь
у цю хвилину.
Хоч
він на зріст іще малий,
Працює
ж на "відмінно”.
Приємно
глянути, як він
Весь віддається справі,
Як ходить він біля машин,
Командує як жваво.
Хоч
кажуть – виріс він всього
Не
більше від аршина, -
Та
слухає весь час його,
Немов
той слон, машина!
Мене він друкував не раз,
І книжку цю манюню
Удвох зробили ми для вас –
Я і Скворцов Сергуня.
Складна
робота – друкувать.
І
друкарям з любов’ю
Ми
мусим щастя побажать,
І
успіху, й здоров’я!
|
