Похвала книгам
Любив Ярослав
книги, читав їх часто і вдень, і вночі, і зібрав скорописців багато, і
перекладали вони з грецького на слов’янське письмо. Написали книг вони велику
силу, ними повчаються віруючі люди і тішаться плодами глибокої мудрості.
Начебто один хтось зорав землю, а другий посіяв, а інші жнуть і споживають
багату поживу, –так і тут: батько всього цього Володимир, він землю зорав і
розпушив її, тобто просвітив християнством. А син його Ярослав засіяв книжними
словами, а ми тепер пожинаємо, приємлемо серцем книжну науку.
Велика користь від
навчання книжного. Книги – мов ріки, які напоюють собою увесь світ; це джерело
мудрості, в книгах – бездонна глибина; ми ними втішаємося в печалі, вони – узда
для тіла й душі. В книгах – світило мудрості, а про мудрість сказано: люблячих
мене – люблю, а хто дошукається мене – знайде благодать. І якщо старанно
пошукати в книгах мудрості, то знайдеш велику втіху і користь для своєї душі.
Бо той, хто часто читає книги, той веде бесіду з Богом і наймудрішими мужами.
Ярослав же, як ми вже сказали, любив книги, багато їх написав і поклав їх у церкві
святої Софії, яку сам збудував.
Повість
минулих літ
Монолог книжки
Я книжка. Подивіться, яка я гарна і
цікава! Надіюсь, що ви полюбите мене. Адже я познайомлю вас із незвіданими
світами, навчу розрізняти добро і зло. Тільки читайте мене вдумливо, не
поспішаючи.
Я пройшла нелегкий шлях, щоб
потрапити у ваші руки. Спочатку була високим
деревом і росла
в лісі. Лісоруби зрубали мене. З
дерева робітники на фабриках зробили папір.
Письменники написали оповідання і вірші.
Художники намалювали малюнки до моїх сторінок.
У друкарні мене друкували. А потім розвозили мене у
книгарні, бібліотеки. Так я потрапила до
вашої школи.
Багато людей працювало, щоб мене створити.
Бережіть мене – я ваш друг.
Мудрі дорадники
Був один чоловік. Що його спитають – він усе знає.
–
Як це ти
все вмієш і все знаєш? – питали його люди.
–
Я з
мудрими людьми раджуся, – відповідав чоловік.
–
А хто ці
мудрі люди? Ти ж нікуди не ходиш і до тебе ніхто не приходить, – казали люди.
–
Вони в
мене в хаті, – сказав чоловік.
Одного
разу люди прийшли до його хати, щоб побачити цих мудрих дорадників.
–
Де ж твої
мудрі дорадники? – запитали.
–
А ось, –
показав чоловік на шафу з книжками. – Книжки – мої мудрі дорадники.
–
Ці
дорадники і в нас можуть бути й, ми теж можемо усе знати, – сказали люди.
За О.Моторним
| 
